НАУКОВЕ СПІВТОВАРИСТВО ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ СЬОГОДНІ: ПРОБЛЕМИ ТА СПЕЦИФІКА

Abstract

Поняття наукового співтовариства було введено Р. Мертоном для виділення предмета соціології науки в її відмінності від соціології знання, а потім доповнено в роботах Т. Куна, Т. Парсонса і Н. Сторера відносно до характеристики наукової професії. Вчені живуть і працюють в різних куточках світу, знаходячись в різних соціокультурних реаліях, але разом з тим вони забезпечують цілісність наукової професії. Така єдність досягається тим, що вчені визнають загальну сукупність фундаментальних теорій, законів, принципів і методів. Т. Кун вважав, що приналежність до наукового співтовариства визначається визнанням вченими домінуючої парадигми – загальновизнаної моделі постановки і вирішення проблем. Бути членом наукового співтовариства значить приймати істинність домінуючої парадигми.

Важливою умовою ефективного функціонування наукового співтовариства є його автономність. Інститутами наукового співтовариства, що здійснюють його автономний розвиток і зв’язок з соціальним оточенням, є професійні наукові товариства. Ці інститути володіють інформаційними та організаційними ресурсам, які дозволяють оперативно залучати до експертизи, аналізу або розгорнутого дослідження будь-якої проблеми найбільш компетентних в даній області знань фахівців. Від якості взаємодії між цими інститутами, бізнесом і державною владою залежить «соціальне здоров’я» науки і та користь, яку вона приносить суспільству.

Наукове співтовариство на сучасному етапі свого існування неможливо уявити без наукових шкіл, які за своєю сутністю виступають основним наукостверджуючим елементом. Так, у ХХІ столітті наука досягла величезних успіхів. Людство здобуло того рівня наукового знання, при якому вчений-одинак вже не здатен самостійно забезпечувати науковий прогрес. Задля ефективного вирішення сучасних наукових проблем перед  вченими постала необхідність об’єднуватися у творчі колективи – наукові школи.